АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

Вiктор Войналович (Полтава)

НАСТУП НА ЮДЕЙСЬКI ГРОМАДИ В УКРАЇНI В 50-60-Х РОКАХ

Введення в науковий обiг ранiше закритих для дослiдникiв архiвних матерiалiв вiдкриває можливостi об"єктивного аналiзу сутi державної полiтики, спрямованої на нищення вiри та iснуючих релiгiйно-церковних iнституцiй. Державна полiтика стосовно юдейських громад в Українi не складала виключення. Але вона мала як свої загальнi закономiрностi, так i певнi особливостi, що обумовлювалися рядом зовнiшньополiтичних i внутрiшнiх факторiв. Адже "юдейська релiгiя мiцно переплелась з єврейським буржуазним нацiоналiзмом, сiонiзмом,... якому пiддалася частина єврейського населення в СРСР, головним чином, з молодих радянських республiк та областей..."Долучалася до подiбних мотивiв i полiтика Iзраїлю, як союзника "американського iмперiалiзму".

Вiдомо, що релiгiйнi об"єднання юдейського вiровизнання у порiвняннi з iншими культами широкого розповсюдження в республiцi не мали. Так, на 1 липня 1956 р. в Українi нароховувалася лише 41 юдейська релiгiйна громада з 1.842 громад всiх релiгiйних культiв, що знаходилися у вiданнi Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв СРСР (для порiвняння: католицька церква - 170 громад, євангельськi християни - бабтисти - 1349, адвентисти сьомого дня - 115, реформаторська церква - 89).

Юдейськi громади i групи вiруючих, як правило, дислокувалися в мiстах i промислових центрах. Найбiльш великi з них знаходилися в Києвi, Одесi, Львовi, Днiпропетровську, Вiнницi, Житомiрi, Харковi, Сiмферополi, Ужгородi, Чернiвцях, Бердичевi та iн. В тих же населених пунктах, де синаног не було вiруючi об"єбнувалися в невеликi за кiлькiстю членiв групи (маньяни), збираючись для молитв на приватних квартирах.

Свого духовного центра юдейськi громади та групи не мали.Кожна зних iснувала i дiяла самостiйно на автономних засадах, маючи свiй керiвний орган, служителя культу (рабiна), канторiв (спiвцiв) та групу осiб, що займалися похованням померлих. Право вирiшення всiх питань внутрiшнього життя релiгiйної громади чи групи належало самим вiруючим. Для цього у вiдповiдностi з дiючим законодавством обрався виконавчий орган та законодавством обрався виконачий орган та ревiзiйна комiсiя, пiдпорядкованi загальним зборам вiруючих. Насправдi ж, як засвiдчує практика, виборнi органи громад не були вiльними у прийняттi своїх рiшень. Створенi для обмеження впливу священнослужителiв на вирiшення справ внутрiцеоковного життя, вони постiйно вiдчували тиск з боку уповноваженого у справах релiгiйних культiв, працiвникiв мiсцевих органiв влади та численного атеїстичного активу.

Особливо трагiчним в долi юдейських громад був перiод другої половини 50-х першої половини 60-х р. Саме тодi партiйним та державним керiвництвом була сплановано i проведена в життя широкомасштабна акцiя нищення релiгiї i церкви в Українi. Освячена гаслами "утвердження науково-атеїстичного свiтогляду" та "посилення контролю за дотриманням законодавства про культи", вони супроводжувалася активними наступом на права вiруючих, масовим закриттям культових споруд, вiдвертими репресивними заходами у вiдношеннi свящннослужителiв.

Вже на кiнець 1961 р., доповiдаючи про результати виконання вiдповiдних постанов , уповноважений Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв СРСР по Українi К. Полонник констатував " помiтнi змiни" в мережi зареєстрованих релiгiйних об"єднань: лише впродовж 1959-1961 рр. в Українi " органiзацiйногорозвалу доведено i знято з реєстрацiїї" 314 релiгiйних об"єднань, що має у 18 разiв бiльше, нiж за 1956-1958 рр. З41 юдейської громади на 1сiчня 1962 р. залишилося лише 17. Релiгiйна мережа даного культа за вказанi роки зменшилася на 59% , що значно перевищувало цей показник по iншим конфесiям. Внаслiдок широкорозгорнутих органiзацiйних та пропагандистських антирелiгiйних заходiв помiтно скоротилася i мережа незареєстрованих груп вiручих. Якщо у 1957 р. нараховувалося 149 юдейських груп (мiньянiв), то на 1 сiчня 1962 р. їх залишилось лише 43.

Полiтика державного атеїзму, постуве скорочення iнституту служителiв релiгiйних культiв, позбавлення релiгiйних громад систематичного обслуговування, обмеження можливостей проповiдницької дiяльностi та пересування по громадах, жорстка регламентацiя внутрiшньоцерковного життя свiдомо спрямували дiячiв релiгiйних культiв на шлях порушень дiючого законодавства. Лише у 1960 i 1961 рр. за порушення законадавства було знято з реєстрацiї вiдповiдно 179 i 270 служителiв культу та керiвникiв релiгiйних громад. Iз 30 рабинiв (на 1 сiчня 1957 р.), залишилося лише 10 (початок 1962 р.)

Особлива роль у виявленнi "правопорушень" вiдводилась партiйно-радянському активу ("комiсiї сприяння" при обласних i районих виконавчих комiтетах)."Не користиючись нiякими адмiнiстративними правами, працюючи на добровiльних засадах, комiсiї сприяння, - як вiдзначав К. Полонник, - в багатих випадках стали для наших обласних уповноважених хорошим джерелом iнформацiї продотримання вимог заеонодавства мiсцевими релiгiйними об"єднаннями i духовенством". Створенi у 1961 р. "комiсiї сприяння" виявили себе не лише як дiєвий фактор громадського впливу на вiруючих, але й як невичерпане джерело необхiдного компромату.

Саме така iнфомацiя допомагала домагатися зняття з реєстрацiї релiгiйних громад, священнослужителiв, закриття культових споруд. Уповноважений Ради у справах релiгiйних культiв по Українi К Литвин, подаючи на запит МЗС республiки iнформацiю для забезпечення "гiдної i обгрунтованої вiдсiчi... антирадянськiй наклепницькiй кампанiї" щодо становища євреїв у червнi 1964 р. вiдзначав:"скорочення кiлькостi сiнагог проходило в основному у зв"язку з вiдходом вiруючих вiд релiгiї". Реакцiя уповноваженого цiлком зрозумiла: адже необхiдно за всяку цiну переконати свiтову громадськiсть у вiдмираннi релiгiйних почуттiв та довести непричепнiсть держави до внутрiшньоцерковних справ. Та реальнi факти засвiдчували притилежне.

Доповiдаючи 27 вересня 1966 р. на виролбничiй нарадi у Радi в справах релiгiйних культiв старший iнспектор Р. Швайко вказував, що спостереження за єврейською громадою м.Києва, яке вiн здiйснює впровадж 14 рокiв, свiдчать про зростаюче вiдвiдування мiсцевої сiнагоги. 24 вересня у вiдзначеннi релiгшiйного свята "Судний день" брало участь близько 20 тис. чоловiк. Навiть за умов вiдсутностi у релiгiйнних громад Житомира та Коростеня типових синагог, у арендованих невеликих молитовних будинках, пiд час "Паски" (з 27 по 29 березня 1964 р.) побувало близько 1000 чоловiк.

Про помiтну активiзацiю вiруючих Чернiвцi в 1955 р. доповiдав ЦК КПУ та головi Ради у спрвах релiгiй при РМ СРСР В. Куроєдову уповноважений Ради по Українi К. Литвин (1966р.) Зверталася увага на велику кiлькiсть посилок з мацою, отриманих з-за кордону напередоднi "Паски". До того ж, отримавши їх, "використали i нiхто навiть не намагався вiдмовитись". Масове вiдвiдування Чернiвецької синагоги (8-9квiтня) пояснювалося, зокрема, перебуванням там секретаря посольства Iзраїлю у Москвi Гавiша з дружиною i донькою, яким "...i на цей раз вдалося серед вiруючих жiнок, присутнiх в синогозi, роздати рiзнi предмети, як-то: тапес, рiзнi iзраїльськi марки, календар - альбом з цифровими даними про державу Iзраїль, молитовник та iн."

В той же час проводився послiдовний наступ на дiючи синагоги. Так, в Черкасах i Житомирi типовi синагоги стали на завадi реалiзацiї планiв реконструкцiї мiст, в результатi чого за рiшенням органiв мiсцевої влади були закритi.

Декiлька разiв члени юдейської громади Харкова зверталися до Ради у справах релiгiйних культiв з проханням дозволити вiдкрити хоча б одну з 15 синагог, що дiяли ранiше в мiстi. У листi вiд 8 червня 1959 р. вони повiдомляли про заборону святкових богослужiнь, вилучення предметiв культу тощо. В подiбних випадках спрацьовував вивiрений механiзм роботи зi скаргами. На лист надiйшла вiдповiдь такого змiсту:"Заяву представникiв вiруючих євреїв м. Харкова про вiдкриття там синагоги i повернення вiдiбраних у них тор нами розглянуто без задоволення, так як вiльного примiщення пiд синагогу у Харковi не iснує, вiдiбранi органами мiлiцiї тори були вилученi пiд час незаконних зборiв вiруючих ..."

У березнi 1962 р. у Львовi вiдбувся судовий процес над групою "спекулянтiв-валютчикiв", в ходi якого, начебто, з"ясувалось, що "керiвники юдейської громади в м. Львовi перетврили валютнi операцiї як мiсцевi, так i прибули з iнших мiст спекулянти". До редакцiй газет "Львовская правда", "Вiльна Україна","Ленiнська молодь" та iн. Надiйшли листи трудящих, що таврували керiвникiв синагоги. Керiвникiв синагоги i членiв її активу Л.I. Конторовича, А.Н. Конторовича, А.Н. Сажникова, Л.З. Сiндерського та iнших було засуджено до тривалих термiнiв позбавлення волi. Рiшенням Львоського облвиконкому юдейська релiгiйна громада, яка "пiд виглядом виконання релiгiйних обрядiв провадила в синагозi антидержавнi дiї", пiдлягала зняттю з реєстрацiї, а сама синагога, що "використовувалася в iнтересах i цiлях ворожих народу i державi " мала бути закритою З Ради у справах релiгiйних культiв при РМ СРСР при обговореннi даного питання у жовтнi 1962 р. Визначивши, що ухвалила погодитись з рiшенням облвиконкому про закриття синагоги i зняття з реєстрацiї юдейської релiгiйної громади у Львовi.

Подiї у Львовi стали вiдомими далеко за межами України, отримали численнi вiдгуки iноземної преси. За дещо iншим сценарiєм було розiграно антирелiгiйний спектакль у Миколаєвi, де на початок 60-х рокiв релiгiйна громада об"єднувала понад 300 вiруючих. У квiтнi 1962р. за рiшенням Миколаївського облвиконкому молитовнi зiбрання юдейської громади були припиненi за причини ..."аварiйного стану будинку синагоги". Згодом , у серпнi того ж року громада знята зреєстрацiї як така6 що розпалася. Культове примiщення без будь-якогоремонту передано обласному управлiнню кiнофiкацiї, а пiзнiше - пiд базу виробничого комбiнату.

Вiруючи мiста змушенi були влаштовувати нелегальнi молитвеннi збори на приватних квартирах, за що неодноразово попереджались адмiнiстративними органами. У 1965 i 1967 рр. вiруючi подали до виконкомiв обласної та мiської Рад депутатiв заяви iз списками "двадцяток" з проханням зареєструвати громаду, повернути будинок колишньої синагоги, або ж надати право оренди iншого примiщення. Визнавши "недоцiльним вiдкриття синагоги i реєстрацiю у мiстi юдейської релiгiйної громади, оскiльки вона була зняти з реєстрацiї як така, розпалася", Миколаївський мiськвиконком у листопадi 1967 р.вiдмовив вiруючим у їх проханнi.

Але вiруючi продовжували проводити молитовнi збори, арендуючи у приватному будинку А.Донде 2 кiмнати, куди завезено частину культового обладнання колишньої синагоги та необхiдну релiгiйну лiтературу. Та дiяльнiсть юдейської громади не могла бути непомiченою. Угруднi 1968 р. працiвниками мiлiцiї, органами держбезпеки та райвиконкому Миколаєва вiдповiдним актом зафiксовано факт проведення "нелегальних" молитовних зборiв, участь в яких брало 36 вiруючих (19- старше 80 рокiв, iншим - понад 60). Частину з них зфотографували, викликали у КДБ, де 15 вiруючих змушенi були дати не лише письмове пояснення, але й вказати мiсце проживання, роботи та партпрналежнiсть своїх дiтей. В ходi бесiд у КДБ з"ясувалося, що "збiр грошей ...i надання допомоги лише особам єврейської нацiональностi пiдкреслює виключну вiдокремленнiсть єврейської нацiї..., розпалює нацiоналiстичнi настрої, тобто суперечить принципу iнтернацiоналiзму i дружби народiв Радянського Союзу". До того ж "на молитовних зборах мали мiсце факти коментування з нацiоналiстичних позицiй мiжнародних подiй, особливо на Близькому Сходi в зв2язку з агресiєю Iзраїлю"

30 грудня 1968 р. на iм1я першого секретаря Миколаївського обкому Т. Попльовкiна надiйшла записка начальника Управлiння КДБ по Миколаївськiй областi П.Семенова, в якiй говорилося: "В целях пересечения деятельности нелегальной синагоги и разоблачения реакционной сущности иудаизма, полагаем целесообразном провести мероприятия:....Рукодителей нелегальной синагоги Израиль, Лейбовича, Левина и Донде привлечь к административной ответственности. Возбудить ходатайство... о конфискации в доход государства денежнiх средств синагоги и имущества. Через горфинотдел обложить налогом Фридлянда, Резника и Донде, которiе получали нетрудовiе доходi за нелегальное исполнение религиозних обрядов... Вiступить в областной газете со статьей, разоблачающей реакционную сущность иудаизма и активистов синагоги, которiе использовали религиознiе чувства верующих в личнiх целях" В ходi реалiзацiї цих пропозицiй було вилучено на користь держави кошти у сумi 383 крб., а також тори, молитовники, свiтильники, що знаходилися у власностi громади. У сiчнi 1969 р. оштрафованокерiвникiв юдейської громади Д.М. Iзраїля (1884 р. народження, пенсiонер, староста), Ф.Л. Левiна (1895 р. народження, пенсiонер, заступник старости) та А.Ш. Донде (1894 р. народження, власник будинку) по 50крб. кожного. Останньому доведено i нарахований прибутковий податок. В обласнiй газетi з1явилася стаття лiкаря С.Дорфмана "Про що пiклуються проповiдники iудаїзму?", яка однак за оцiнкою партiйної влади, виявилась "лсабо аргументованою,висувала ряд необгрунтованих звинувачень i викликала реакцiю з боку значної частини єврейського населення мiста"

Кампанiя поборювання юдейської релiгiї в Українi ставила надбанням гласностi, викликала осуд широких кiл свiтової гролмадськостi. У листопадi 1962 р. отримано листа вiдомого бельгiйського полiтичного дiяча i депутата парламенту Камiла Гюйсмана з протестом з приводу рiшення Київського мiськвиконкому вiд 26 червня 1962 р. про лiквiдацiю в Києвi Лук"янiвського єврейського кладовища. Камiл Гюйсман писав: "Саме на цьому кладовищi похованi великi рабини Тверської дiнастiї, що вiдiграли iсторичну роль у життi євреїв. Iх могили стали в теперiшнiй час святилищем i пам"ятником для всiх євреїв. В усiх кiнцях свiту євреї пам"ятають iмена цих великих рабинiв i прохають, щоб їх могили були збереженi".

Особливого розголосу на Заходi викликала поява книги Т.К. Кичка "Iудаїзм без прикрас". Посилення "антирадянськоїнаклепницької кампанiї" щодо становища євреїв в Радянському Союзi i, зокрема, в Українi "у зв"язку з цим константував мiнiстр закордонних справ України Л. Паламарчук.

Пiсля вiдповiдних акцiй за кордоном книга була вилучена з обiгу. В першiй половинi 60-х рокiв питання про переслiдування юдейської вiри в Радянському Союзi, позбавлення релiгiйних обрядiв стали предметом обговорення на сесiях Генеральної Асамблеї ООН. Гнiвний протест з приводу стновища євреїв в Радянському Союзi висловила Американська конференцiя, що вiдбулася у Вашингтонi 5-6 квiтня 1964 р. Ъi спiвортганiзаторами виступили бiльше 20 громадських об"єднань. Матерiали Американської єврейської конференцiї були долученi до протоколу засiдання Конгресу США, на якому розглядалися її рiшення. Через дипломатичнi канали "для iнформацiї та можливого використання " Вони надiсланi уряду України та Радi Мiнiстрiв СРСР. Проте, потрiбних висновкiв зроблено не було. Лише на прикiнцi 80-х рокiв в загальному процесi демократизацiї суспiльства все вiдчутнiшими ставали тенденцiї до нацiонального, культурного i духовного вiдродження народiв колишнього СРСР. Потяг вiдновлення багатовiкових традицiй єврейського народу в Українi виявився у виникненнi цiлого ряду наукових установ i культосвiтнiх закладiв, що поставили за мету дослiдження та популяризацiю нацiональної iсторiї i культури. Особлива роль в цьому належить громадам юдейського вiровизнання, яких в Українi на початок 1994 р. нараховувалося близько 70. Э всi пiдстави сподiватися, що в умовах незалежної Української держави юдейськi громади, як i громади iнших релiгiйних конфесiй, сповна зможуть реалiзувати свої соцiальнi i духовнi потенцiї.

Литераутра