АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

Ярослав Радевич-Винницький (Дрогобич)

ДО IСТОРIЇ УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКИХ ВIДНОСИН (ЗГАДКИ ПРО ЄВРЕЙСЬКУ ДОЛЮ У "КРИВАВIЙ КНИЗI" ЕКЗИЛЬНОГО УРЯДУ ЗУНР)

Стан дослiдження iсторiї українсько-єврейських вiдносин як однiєї з найважливiших дiлянок україноюдаїки [1] важко вважати задовiльним, беручи до уваги винятково важливе значення цiєї проблеми. Йдеться не тiльки про наявнiсть чималої кiлькостi "бiлих плям" у її висвiтленнi, а й про те, що iнтерпретацiї цих взаємин переобтяженi спотвореною чи просто неправдивою iнформацiєю, яка стереотипiзована в побутовiй свiдомостi, а часом i в наукових дослiдженнях.

Схiдна (українська) Галичина у XIX- на початку XX столiття була тим краєм, де у стосунках корiнного населення з євреями не було гострих конфлiктiв [2], а мiж провiдними колами цих етнiчних груп спостерiгалася i спiвпраця, i взаємодопомога. "Iз усiх європейських народiв однi лише русини не спiвробiтничали у створеннi великого всесвiтньоiсторичного наклепу проти євреїв...Русини, серед яких живе, мабуть, бiльшiсть євреїв, не вимагають їхньої асимiляцiї",- писав фiлософ i громадський дiяч Н.Бiрнбаум, у минулому спiвробiтник Т.Герцля.

У 1848 - 1849 р.р. єврейське купецтво надало фiнансову допомогу для створення формацiї галицьких гiрських стрiльцiв, 1873 р. за пiдтримкою євреїв було обрано 16 депутатiв-русинiв до Державної Ради Австро-Угорщини. Спiвпраця мiж євреями й українцями посили- лася пiсля 1881 р., коли в Росiї, / а також у Прусiї, Францiї, Угорщинi/ прокотилася хвиля погромiв, i євреї з пiдросiйської Ук- раїни почали прибувати до Галичини. До речi, низка пiвденно- росiйських, тобто українських, земств / Херсонська, Катеринославська, Полтавська/ виступили з пропозицiєю лiквiдувати "черту оседлости", аргументуючи цей крок необхiднiстю свободи пересу- вання будьякого народу, споконвiчними правами людини, з приводу чого росiйська преса i перiодика виступила з гострою критикою цих земств. Так, "Новое время" пояснювало цю пропозицiю винятково бажанням "подарувати рештi Росiї все або хоча б частину єврейського населення своєї мiсцевостi" [3]. Водночас Пiвдень Росiї, за слова- ми В.Жаботинського, "перетворився на улюблену арену чорносотенства", а депутати вiд Пiвдня у Державнiй думi були "найголовнiшою опорою реакцiї". Зауважимо, що члени українськоз фракцiї I Думи виступили з заявою проти єврейських погромiв, а "Iллю Шрага навiть було притягнуто до судової вiдповiдальностi за його думську промову з цього приводу" [4].

У вiденському Райхсратi /парламентi/ на захист права євреїв на нацiональне представництво у цьому органi та крайових сеймах виступив його вiце-голова українець Ю.Романчук, i "в рiзних частинах Галичини українськi збори ухвалили резолюцiї аналогiчно- го сенсу" [2]. З iншого боку, депутати-євреЇ Г.Габель i А.Малер, обранi до парламенту за домовленiстю мiж євреями i русинами, пiдтримували вимоги українцiв. 1905 р. до програми Української нацiонально-демократичної партiї було внесено пункт про задово- лення нацiональних, культурних, полiтичних та економiчних потреб галицьких євреЇв. Натомiсть деякi польськi полiтичнi угруповання, передусiм "вшехполякиендеки"/всепольськi нацiонал-демократи/, займали виразно ан- тиєврейськi позицiї."Пан Дмовський / один iз керiвникiв цiєї партiї. - Я.Р.-В./ заявив вiдкрито, що його фракцiя використає автономiю, щоби, передовсiм, погубити євреЇв" [5]. На грунтi нена- вистi до євреЇв i українцiв "ендеки" знайшли спiльну мову з росiйськими чорносотенцями iз "Союза русского народа", "Двуглавого орла" та з галицькими москвофiлами [6].

Євреї записувалися до Українських Сiчових Стрiльцiв, аби воювати проти Росiї чорносотенства i погромiв. З виникненням Захiдно-Ук- раїнської Народної Республiки євреї в своїй бiльшостi або визна- вали суверенiтет України, або трималися нейтрально: вони "боялися репресiй, якщо переможе польська сторона" [7].

Українська Нацiональна Рада як конституанта визнала євреїв за ок- ремий народ i закликала їх ввiйти до складу Ради. Євреям було га- рантовано 27 мiсць - пропорцiйно до кiлькостi в етнiчному складi держави. У Тимчасовiй Конституцiї ЗУНР була юридично закрiплена iдея, неодноразово висловлювана українськими полiтичними дiячами, зокрема М.Лозинським, що розв"язання єврейської проблеми полягає не в асимiляцiї євреїв, а в наданнi їм як самостiйнiй нацiї всiх прав.

Новостворена Схiдно-Галицька Нацiональна Єврейська Рада, котра оголосила себе представницею всiх єврейських угрупувань, стояла на нейтральнiй позицiї щодо польсько-українського конфлiкту. Ор- ганiзацiї "Поалей Цiон", "Бунд" виступали за пiдтримку українських змагань, а газета "Дер iдiше арбайтер" навiть критикувала Нацiональну Єврейську Раду за нейтралiтет i закликала пiдтримати українську державнiсть i вступати до українського вiйська [8].

Чимало євреїв йшло на урядову службу, в жандармерiю, записувались вони також офiцерами в Українську Галицьку Армiю, в якiй у складi I корпусу дiяв тисячний Жидiвський курiнь, укомплектований вик- лючно з євреїв, пiд командуванням С.Ляймберга, замученого згодом у польському полонi.

Симпатiї євреїв почали помiтно схилятися на бiк українцiв пiсля львiвського погрому, який тривав три днi пiсля того, як польсько- му вiйську вдалося вибити з мiста українських воякiв. "Вiйсько дихало жадобою помсти в повному переконанннi, що євреї йшли плiчо-плiч з українцями, а крiм того, в переконаннi, що помститись їм просто наказано" [7]. За даними "Тимчасового рапорту у справi антиєврейських виступiв у Львовi", який був написаний польською урядовою комiсiєю 17 грудня 1919 р., а опублiкований аж у 1984 р.,у Львовi пiд час погрому було "мiнiмально" 150 убитих i згорiлих, понад 50 спалених будинкiв, понад 500 вщент розграбова- них крамниць, кiльканадцять випадкiв згвалтувань. До Єврейського Комiттету Порятунку зголосилося 7 тисяч потерпiлих родин [7].

Ще й дотепер можна натрапити в лiтературш на версiю, згiдно з якою погром учинили "декласованi елементи - мiське дно" [9]. Насп- равдi ж iз кримiнальникiв було зроблено козла вiдпущення: Єврейський Комiтет Порятунку в "Меморiалi" для генерала Бартелемi подав список ксьондзiв, офiцерiв, гiмназiйних професорiв, працiвникiв пошти та iнш., котрi брали участь у погромi [7]. Погром викликав обурення i резонанс у цiлому свiтi.

Менше вiдомi репресiї польського вiйська та польської адмiнiстрацiї проти євреїв в iнших населених пунктах окупованої Галичини. А вони вiдрiзнялися вiд насильства над українським населенням хiба що меншими масштабами. Значна кiлькiсть випадкiв репресiй зафiксована в "Кривавiй Книзi", виданiй у 1919 /частина I/ i в 1921 /частина II/ роках екзильним урядом ЗУНР у Вiднi. Польська окупацiйна влада ставилася до євреїв, виходячи з такої засади: "Хто з них заявиться Поляком, того трактується нарiвнi з Поляками. Натомiсть загал жидiвського населення трактується так само ворожо i протизаконно, як Українцiв" [10]. Євреї, маючи "зая- вити себе Поляками", як i ранiше, повиннi були використовуватися "для нацiонального гноблення українського народу", "бути знаряд дям, засобом задля чужої вигоди" [2], зокрема засобом польської експансiї: "Щодо Жидiв, то почавши вiд страшного кiлькаденного погрому у Львовi пiсля заняття мiста польським вiйськом 22 падо- листа 1918 року, вони знаходяться весь час пiд терором польських властей, якi мають за цiль таким способом примусити Жидiв заявитися за прилученням Схiдної Галичини до Польщi" [10]. Цей терор мав вигляд грабункiв, гвалтувань, знущань, вбивств, арештувань, iнтернувань, запроторень у концтабори, позбавлення працi, недопу- щення до занять в унiверситетi i т. iн. - за приналежнiсть до українського скауту, за те, що вчилися в українськiй рiльничiй школi, що симпатизували українцям, що служили в єврейськiй мiлiцiї, були вояками УГА, що їхнi сини воювали в українському вiйську, що не вступали до польського вiйська i т.д. Наведемо для iлюстрацiї декiлька прикладiв:

"В Керницi .вивели на приказ коменданта польськi жовнiри українського полоненого хорунжого Жида з хати лише тому, що вiн як Жид служив в українському вiйську, окружили його i пробили вiсьмома багнетами";

"В Чорнокiнцях ./повiт Гусятин/ розстрiляли польськi вiйська трьох українських селян i Жида Фiнка, останнього за те, що його два сини служать в українськiй армiї";

"У Чортковi .сидять у в"язницi 100 Українцiв i 27 Жидiв";

"В Хоростковi .зрабували польськi легiонiсти дня 4 червня 1919 цiле мiстечко i побили селян i Жидiв /як примiром, Чарну Валак/.

Єврейську iнтелiгенцiю Станiслава 1 0нагаями заганяли пiдмiтати ву- лицi i чистити клозети, вчителiв-євреїв змушували каятися, що вчили дiтей за української влади i присягати на вiрнiсть польськiй державi, єврейських молодих людей насильно i протиправ- но /Захiдна Україна тодi ще не була визнана частиною Польщi/ рек- рутували до польського вiйська i т.д. Єзуїтськими методами намагалися вбити клин мiж євреями i українцями. Так, у Перемишлi на залiзничному вокзалi "з маси iнтернованих Українцiв i Жидiв вилу- чено священикiв i поставлено їх в ряд та наказано їм робити вiльнi вправи пiд командою одного Жида". Разом iз тим деякi польськi високопоставленi особи говорили про те, що "треба захистити їх /Українцiв/ перед визискуванням Жидiв [10].

Чимало таких та подiбних фактiв потверджує й об"єктивна польська iсторiографiя, зокрема цитована тут книга М.Козловського "Мiж Сяном i Збручем", в якiй, до речi, дана справедлива, нетенденцiйна оцiнка i "Кривавої Книги" [7].

У часи визвольних змагань українцiв на територiї Галичини євреї знову стали жертвами насильства. Правда, не тiльки тому, що вони євреї, а й через те, що багато з них хотiли допомогти й допомога ли iншiй "самотностi" - українцям Галичини.

У мiжвоєннiй Польщi провадилася полiтика безоглядної колонiзацiї, тотального переслiдування всього українського. Євреям Польщi жи лося буцiмто трохи легше. Проте, як висловився Нобелiвський лау реат Iсаак Б. Зiнгер, у цiй країнi була така атмосфера, що треба було "без перстанку перепрошувати, що ти єврей" [11]. Ми розповiли про деякi, хоча, може, й не найголовнiшi причини такої атмосфери.

Примечания