АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

Ольга Петрова (Київ)

"ДУХОВНА ДIАСПОРА" ЄВРЕЙСЬКОГО ХУДОЖНИКА

Якщо ми повернемося до недавньої iсторiї українського мистецтва 60-х - 70-х рокiв, зокрема до творчостi тих, чиє мистецтво витримало випробування на художню якiсть пiд тиском социуму, пiд догматами соцреалiзму, то побачимо, що мистецтво Ольги Рапай, Якима Левича, Михайла Глейзера, Люс"єна Дульфана, Бронiслава Тутельмана, Зої Лєрман, Бориса Лєкаря, Люби Раппопорт, Вiри Морозової та ще декого з цього поколiння має нетривiальний образ. Формуючись в байдужому до них, якщо не ворожому середовищi, вони дивним чином зберегли себе, свою лiнiю творчої поведiнки, неповторну iндивiдуальнiсть.Саме в цьому знайдено нестандартнi художнi форми. В них можна помiтити певну тотожнiсть (типологiчну) напрочуд неподiбних особистостей.

Що ж все-таки допомогало митцям протистояти тиску художнього офiцiозу? В чому полягала сила людського й творчого переконання, яка робила художника байдужим до войовничого несприйняття його особистостi? I хоча в приватних бесiдах з митцями є змога з"ясувати деякi позицiї, все ж, багато що потребує аналiзу, спiвставлень iз бiльш широким художнiм та фiлософським досвiдом сучасного мистецтва. Розмiрковуючи про єврейських художникiв з України, цiлком слушними виглядають деякi паралелi та аналогiї iз творчiстю Марка Шагала, бо саме вiн уособлює як традицiйну свiдомiсть єврея, так i наднацiональний авангардний пошук.

Добре пам'ятаючи українськi експозицiї 60-х - 70-х рокiв, або небагаточисленнi неофiцiйнi виставки та приватнi зiбрання, де можна було бачити композицiї Я.Левича, Л.Раппопорт, А.Балазовського, Б.Лєкаря, Щ.Рапай, Л.Загорної та iнших треба зазначити рiшучу вiдмiннiсть творiв цих художникiв вiд загальної "художньої продукцiї". Це дратувало начальство, виховане на нормативностi академiзму, матерiалiстичному мисленню та соцреалiстичних засадах.

Спiлкуючись iз З.Лерман, О.Рапай, М.Глейзером, Є.Рудминським, Д.Вайсбергом, Л.Дульфаном та ще багатьма, можу сказати про їх "розумний" розум, нiби-то збагачений пам'яттю поколiнь. Прикладом є вмiння поколiнь Я.Левича, З.Лерман дистанцiюватися вiд конкретного факту, подивитися на нього вiдчужено, з часу своїх дiдiв-прадiдiв. Багато хто з художникiв-євреїв живе поза дрiб'язковостями реального часу. Це О.Рапай, вже не раз згаданi З.Лерман, Я.Левич та Л.Раппопорт. Саме в сприйняттi ними часу, як фiлософської категорiї бачимо першу аналогiю iз мисленням Марка Шагала.

Властивiсть розуму, що нiби-то концентрує час i досвiд, формує особливу метафоричну поетику в єврейського художника. При цьому працювати вiн може в будь-якiй образотворчiй знаковостi (скажiмо, Ольга Рапай використовує українську фолькльорну знаковiсть).

Про яскравий метафоризм зокрема Марка Шагала писало багато дослiдникiв, але нiхто з них не розглядав метафоризм як специфiчне проявлення iнтелектуального дуалiзму, властивого свiдомостi художника-єврея. Цей дуалiзм (диалектичнiсть) проявляється у вмiннi адаптуватися до знакової образотворчої системи оточуючого середовища.

Бiльш принципове проявлення дуалiзму - у вмiннi за допомогою зорових знакiв втiлити невидимi, суто духовнi категорiї. По-перше, за картинами буденного життя, як це було i у М.Шагала, О.Тишлера, а сьогоднi у тих, хто працює в українському мистецтвi, вiдкривається позажиттєве-космогонiчне. По-друге, спрацьовує традицiя бiблiйної заборони зображати реальний свiт, до якої дуже серйозно ставляться вiруючi євреї. Програмнiсть цього кредо, саме й сформувала художню фiлософiю та стилiстику полотен Я.Лєвича, його сина - О.Лєвича, акварелей та полотен Б.Лєкаря. В творах цих художникiв знаходимо досить складний, не банальний зв'язок iз бiблiйною фiлософською традицiєю. Коли оку важко побачити, матерiальне розчиняється, увагу перебирає духовне, домiнують нематерiальнi сутностi.

Своєрiднiсть саме єврейського мислення проявляється у феноменi об'єднання космiчного з камерним та навiть з iнтимним. Iнтимне, до щему тепле сприйняття природи, людини є у великих євреїв Камiла Пiсаро, Амадео Модiл'янi, Хаїма Сутiна, Епштейна. Щодо феномену Марка Шагала, то останнiй полягає у фантастичному навiть не поєднаннi, а злиттi iнтимного з космiчним. Нiкому з такою генiальною простотою й переконливiстю не вдалося "проiлюструвати" концепцiю "простору-часу" А.Епштейна. Для персонажiв М.Шагала не iснує земного притяжiння, люди, тварини перемiщаються в його полотнах iз "швидкiстю думки" (вираз О.Каменського). Сiмультанiзм М.Шагала, в якому спiвiснують "зараз, вчора й завтра" в одну й ту ж саму мить є переконливим свiдоцтвом дуже характерного для єврея сприйняття завтра як вчора, в постiйному очiкуваннi Мессiї. Безумовно, йдеться про людей вiруючих, що чекали на нього колись, чекають й ще чекатимуть. Саме тут пiдходимо до межi, за якою вiдкривається простiр "духовної дiаспори" єврея, його "духовного усамiтнення", вислизання з-пiд гнитючих обставин реального життя, з-пiд примусового суспiльного регламенту в свiт бажано-iдеальний. Цим пояснюється iснування "номи" - неофiцiйної системи мислення, характерної нацiональної ментальностi.

Я зроблю смiливу аналогiю й скажу про керамiку Ольги Рапай про всiх її лiсовикiв, чудовиськ, що теж дуже камернi, але, як i належить казковим персонажам, позажиттєвi, в часi-просторi не закрiпленi. О.Рапай, так само як М.Шагал, вмiє бачити свiт очима дитини, що нiби-то вперше роздивляється навколо себе. Мiкросвiт персонажiв з казок, що їх вигадує О.Рапай, створює особливий всесвiт, об'єднуючи мiкрокосм з макрокосмом.

Поетична космогонiчнiсть, типу Шагалiвської, властива також i "бiлим iдiлiям" Зої Лерман. Їй працюється важко без життєвої моделi раю, але те, що з'являється з-пiд її пензля, просякнуто вiдчуттям потужного лету душi до раю. Вона поєднує мудрiсть з безпосереднiстю. Ознакою її творiв є достовiрнiсть пережитої митi, що втiлюється музично-римованою пластикою. Iнтимне вписується в позамиттєве-одвiчне.

В людяностi створеного єврейським художником макро- й мiкросвiту втiлюється потреба подолати драму розiрваної свiдомостi, зберегти гармонiйну iндивiдуальнiсть в своїй "духовнiй дiаспорi". Вiд уламкiв дисгармонiї художник пiдноситься до гармонiї, що дає жити й творити.