АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

О.Найман (Київ)

ДО 90-РIЧЧЯ ДРУГОЇ ХВИЛI ПОГРОМIВ В УКРАИНI

Погроми вiдбувались у рiзнi перiоди iсторiї євреїв, але це явище у Росiйськiй iмперiї набуло такого розмаху, що слово "погром" увiйшло до бiльшостi європейських мов. Погроми, як правило, вiдбувались у смузi осiдлостi, бiльша частина якої на територiї України .

Останнiм часом у Росiи видано кiлька книг, автори яких дають глибокий аналiз погромiв, їх причин та наслiдкiв. Проте в Українi бiльш доступна брошура "Черная сотня и красна сотня", яка продається в центрi Києва - на майданi Незалежностi. В нiй погром розглядаються з позицiї росiйського шовiнiста. Тут на майданi можна придбати "Протолколи старшин Сiону", що були покладенi в основу iдеологiї погромникiв, та iншу лiтературу нацiонал-екстемiстського характеру. Хтось ретельно охороняє цей "куточок росiйського шовiнiста" вiд застосування законiв України, якi забороняють розпалювання мiжнацiональної ворожнечi.

Акцiї та видання нацiонал-екстремiстiв в Українi в значнiй мiрi повторюють дiяльнiсть чорносотенцiв початку нашого столiття. Будь-яка спроба притягти екстремiстiв до вiдповiдальностi наштовхується на бездiяльнiсть правоохоронних органiв i опiр деяких народних депутатiв. Цi та iншi причини обумовлюють необхiднiсть глибокого аналiзу причин, механiзмiв та наслiдкiв погромного руху в Українi у ХIХ-ХХ столiттях.

Першi погроми у Росiйськiй iмперiї вiдбулись у 1821, 1859, 1871 роках в Одесi та у 1862 р. в Аккерманi. Велика хвиля погромiв покотилася пiсля вбивства iмператора Олександра II в нiч з 15 на 16 квiтня 1881 року у Єлiсаветградi пiд час православнои Пасхи. 26 квiтня погромна хвиля докотилась до Києва, де було вбито кiлька чоловiк i пограбовано бiльше тисячi будинкiв та крамниць євреїв. Погроми пройшли у 50-ти мiстечках та селах Київської губернiї.

Погроми 80-х рокiв пройшли у шести губерннiях i охопили близько 150 населених пунктiв. Пiзнiше Канцелярiя ради об'єднаних дворянських товариств надрукувала матерiали про iснування таємнои антисемiтської спiлки, що пiдтримувалась урядом. Саме цi сили прияли розгортанню антисемiтської кампанiї у пресi та поширювали чутки про те, що євреїв можна громити безкарно. Погроми, як правило, вiдбувались у мiстечках, розташованих неподалiк вiд залiзницi. Там спочатку поширювались погромнi чутки, а потiм приїздили бандити, напивались у мiсцевому шинку i починали погром пiд керiвництвом ватажкiв, що мали адреси мiсцевих євреїв.

Час вiд часу погроми виникали у рiзних мiсцях, а уряд готував нову хвилю антиєврейських акцiй. Для їх iдеологiчного "обгрунтування" були виданi "Протоколи старшин Сiону", складенi у виглядi нотаток для доповiдей начебто iснуючого таємного єврейського уряду - "старшин Сiону". Автори "Протоколiв" викладали усi революцiйнi подiї ХIХ ст. як наслiдок дiяльностi "старшин Сiону".

Чорносотенцi з "Союза русского норода" та "Русского народного союза им. Михаила Архангела" називали себе патрiотами i виступали захисниками самодержавства. Чорносотенну агiтацiю вели Суворiн - редактор столичної газети "Новое время", Комаров iз своєю газеткою "Свет", Озмiдов - видавець "Новорросийского телеграфа", Крушеван, який видавав газети "Знамя" (Петербург) та "Бесарабец" (Кишинiв). Остання газета зiграла значну роль у пiдготовцi погрому в Кишеневi у 1903 р.

Погроми весни 1905 р. наштовхнулись на опiр загонiв самозахисту, до яких входили євреи та християни. Так було у Мелитополi 1819-квiтня 1905 р., де погромники, зустрiвши опiр, почали грабувати магазини i крамницi християн та були швидко вгамованi вiйс ками. Так само було 22 квiтня у Симфiрополi.

У Житомирi, де мiж євреями та iншим населенням були здавна добрi вiдносини, чорносотенну пропаганду пiдтримував волинський губернатор Каталь, а банди погромникiв мобiлiзували приста Куяроа та ротмiстр жандармерiї Бєловодський. Чорносотенцi поширювали чутки, що євреї начебто збирались у лiсi бiля Житомира, паплюжили росiйського царя, стрiляли з револьверiв в його портрет i обстоювали єврейського монарха для Росiї, а на базарi були розкиданi листiвки, що закликали бити "жидiв" i "студентiв". Погром почався 23 квiтня i тривав чотири днi. Бiйцi загонiв самозахисту мужньо чинили опiр озвiрилим бандитам, вiйську i полiцiї, котрi, не ховаючись, пiдтримували погром.

Погромна хвиля накотилась на євреїв України пiсля проголошення царського манiфесту вiд 17 жовтня 1905 р. Погроми тривали до 29 жовтня i охопили 660 населених пунктiв. У Польщi та Литвi погромiв не бело, а у Бiлорусi зареєстрованi поодинокi напади на євреїв. 24 погроми вiдбулись за межами смуги осiдлостi, вле вони були спрямованi проти усiх революцiйних елементiв суспiльства. Тодi загинуло бiльше 800 євреїв, не рахуючи тих, якi вмерли пiзнiше вiд наслiдкiв погромiв. У Одесi загинуло 400 євреїв, у Катеринославi - 67, Сiмферополi - бiльше 40. У Юзiвцi, Києвi та iнших мiстах кiлькiсть жертв пiдрахувати не вдалось.

Погроми, як правило, вiдбувались за одним сценарiєм. 18 жовтня пiсля читання манiфесту стихiйно починались демонстрацiї прихiльникiв лiвих сил, якi святкували проголошення полiтичних свобод. Проти них полiцiя спрямувала чорносотенцiв, якi виходили з ержавними прапорами i портретами царя. "Патрiотичний" натовп нападав на прихiльникiв лiвих сил, а потiм сутичка переростала у погром.

Роль владних структур у органiзацiї та проведеннi погромiв до кiнця не визначччена. Проте чимало фактiв свiдчать про участь у антиєврейських дiях як центральних так i мiсцевих властей. Типографiя депортаменту полiцiї друкувала погромнi прокламацiї. ю керiвник ротмiстр м,Комiсаров вiдверто говорив, що може влаштувати погром на 10 чоловiк i на 10 тисяч. Погромнi вiдзови друкувались i мiсцевими органами влади. Вони використовували всiлякi брехливi звинувачення. У Києвi євреїв звинувачували у тому, щ вони розривали царськi портрети у примiщеннi Думи, у Катеринославлi - в тому, що вони збирали грошi на труну царя i т.iн.

Чимало мiсцевих начальникiв радились з командиром корпусу жандармiв П.Д.Треповим як краще органiзувати погроми. Генерал-губернатор Одеси А.Кульбарс, який наказав вiйськам використовувати цсi види зброи аж до гпрмат проти загонiв самозахисту, звернувс до офiцерiв полiцiї з словами: "Нужно признать, что все мы в душе сочувствуем этому погрому". Начальник одного з вiддiлiв охорони Києва говорив погромникам: "Громить можно, но грбить не следует", а полiцмейстер мiста Цеховський з балкону Думи: "Бей жидов, грабь, ломай!" У Кременчузi полiцмецстер Iванов вказував, якi будинки громити.

Полiцiя охороняла погромникiв, а вiйськовi пiдроздiли рухались по вулицях i вiдкривали вогонь при будь-якiй спробi чинити опiр бандитам. Нерiдко полiцейськi або погромники стрiляли, а потiм вказували на будинок, звiдки начебто лунав пострiл. В таких випадках будинок був приречений.

Органiзiатори погромiв намагались показати свiтовi, що революцiйними силами керують євреї. а широкi верстви населення пiдтримують монархiю. Одночасно революцiонери намагались примушувати євреїв до емiграцiї тта переходу у християнство. У програмi чор осотенцiв було записано, що органiзацiя ставить за свою мету "возбудить "энергию евреев в деле скорейшего переселения в собственное царство".

Кращi представники християнської iнтелiгенцiї висткпали проти антиєврейських акцiй. Одеський архiєпiскоп Дмитрiй з з церковної кафедри засуджував погроми. Єпiскоп чигиринський Платон зодив по вулицях київського Подолу i умовляв натовп заспокоїтись та не чiпати євреїв. Проти антисемiтизму виступали вiдомi полiтики та дiячi культури. Деякi партiї, профспiлки та iншi органiзацiї приймали антипогромнi резолюцiї та звернення. Громадськi дiячi збирали грошi для допомоги жертвам погромiв.

Тим,хто досi не збагнув небезпеки, що виходить вiд нацiонал-екстремiстських проявiв в Українi, необхiдно нагадати як згубно впливали на долю нашої країни мiжнацiональнi конфлiкти. Одним з таких урокiв iсторiї була погромна хвиля, 90-рiччя якої виповнюється у жовтнi 1995 р. Асоцiацiя "За мiжнацiональний мир i злагоду в Українi" разом з нью-йоркською асоцiацiєю вихiдцiв з України, Росiї, Бiлорусiї та Прибалтики виступили з iнiцiативою провести ряд заходiв для вшанування пам'ятi жертв трагедiї. Се ед цих заходiв науково-практичнi конференцiї, вечори пам'ятi, встановлення меморiальних дошок на мiсцях трагедiй, видання збiрникiв документiв.

Ми закликаємо державнi та громадськi органiзацiї України, iнших країн, усi антишовiнiстичнi сили взяти учась в органiзацiї та проведеннi заходiв по влаштуванню пам'ятi жертв погромiв.

Литература