АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

В.Любченко (Київ)

ДО IСТОРIЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ЗЕМЛЕРОБСЬКОЇ КОЛОНIЇ ВЕСЕЛЕЦЬ ЛЕТИЧIВСЬКОГО ПОВIТУ ПОДIЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНIЇ (1850-1862 РР.)

Серед мальовничих полiв, що належать до села Коричинцi Деражнянського району Хмельницької областi є мiсцевiсть, яку лiтнi люди називають Ринок. Проте лише кiлька пристарезних бабусь, що пам'ятають перекази своїх дiдiв, знають, що вона зобов'язана своєю назвою євреям. Для широкого загалу iсторiя євреїв на теренi України досi залишається виключно iсторiєю мiщанської верстви. I справдi, життя народу, вiками законодавчо позбавленого права володiти землею та обробляти її, головно було пов'язане з мiстами та мiстечками. Проте, як тiльки з'являлась юридична можливiсть для заняття землеробством, тисячi мiщан-євреїв iз завзяттям поринали у нову для себе справу, вiдновлюючи давно призабутi землеробськi традицiї своїх далеких предкiв.

Перша хвиля єврейської землеробської колонiзацiї в Українi мала мiсце на початку ХIХ столiття i охопила пiвденнi степовi райони. Затвердивши в груднi 1844 р. "Положення про євреїв-землеробiв", уряд Росiйської iмперiї знову вирiшив повернутися до практики створеня єврейських землеробських колонiй. Цього разу рух охопив i ряд лiсо-степових районiв України, зокрема - Подiльську губернiю.

Тут землеробська колонiзацiя йшла трьома напрямами й набула масового характеру. В пiвденних Балтському i Ольгопольському повiтах до середини 1850-х рокiв на казенних землях за сприяння спецiально створеного у 1852 р. Подiльського губернського комiтету з поселення євреїв було засновано бiля десяти значних за чисельнiстю колонiй. Наприклад, населення колонiї Богачiвка перевищувало 1000 чоловiк. В центрально-пiвнiчних Летичiвському i Лiтинському повiтах у 1844-1854 рр. було утворено чотири колонiї на придбанiй єврейськими громадами у власнiсть землi. Найбiльша з них - колонiя у Старозакревському майданi, заснована у 1844-1846 рр., населення якої становило понад 500 чоловiк. У тому ж таки Летичiвському повiтi у 1850-1852 рр. бiля села Коричинцi Домсько-Римовi була створена колонiя Веселець - єдина в Подiльськiй губернiї на орендованiй помiщицькiй землi. Ця колонiя як щодо свого правового статусу, так i щодо iсторичної долi стоїть виразно окремо, що й дає нам пiдстави уважнiше придивитись до її iсторiї. До того ж iсторiя колонiї Веселець залишилась поза увагою дослiдникiв.

Закономiрно постає питання: чому з трьох вiдомих шляхiв колонiзацiйного руху колонiсти Весельця обрали найважчий i найменш перспективний - шлях строкової оренди помiщицької землi. Рiч у тому, що єврейська землеробська колонiзацiя на казенних землях у Подiльськiй губернiї розпочалась двома роками пiзнiше вiд часу появи проекту заснування колонiї Веселець. Iнший же шлях - придбання у власнiсть землi, яким у 40-вi роки пiшли мешканцi сусiднiх з Веселцем колонiй у Старозакревському Майданi та Бзовiй, - був неможливим для засновникiв колонiї Веселець через їх переважну бiднiсть. Отже, непевний шлях оренди був єдино можливим, безвихiдь мiстечкового мiщанського iснування очевидною, а надiя на невiдоме землеробське життя такою значною, що нiякi труднощi не могли зупинити 25 родин мiщан-євреїв в їх намiрi заснувати колонiю.

Джерельну базу до iсторiї колонiї Веселець становлять документи з фондiв канцелярiї Київського, Волинського i Подiльського Генерал-Губернатора /ЦДIА України/, Подiльського Губернського комiтету з поселення євреїв та Летичiвського повiтового суду /Хмельницький обласний архiв, Кам'янець-Подiльська фiлiя/. Найбiльш повно архiвнi документи висвiтлюють три перiоди в iсторiї колонiї Веселець: перiод утворення колонiї /1850-1852 рр./; перiод середини 50-х рокiв, коли були проведенi ретельнi перевiрки господарського стану колонiї; перiод лiквiдацiї колонiї /1860-1862 рр./.

Iсторiя не залишила свiдчень, яким саме чином вiдбувалось формування громади мiщан-євреїв, що бажали перейти у стан землеробiв. 28-м серпня 1850 року датується перший вiдомий у справi заснування колонiї Веселець документ - довiренiсть 25 родин мiщан-євреїв на iм'я мiщанина мiстечка Новокостянтинова Мордка Бiр Гершковича Бобика у справi ведення переговорiв та укладання угоди про оренду землi з помiщиком села Коричинцi Домсько-Римовi колишнiм Летичiвським повiтовим предводителем дворянства Антоном Iвановичем Чарковським.

4 вересня, а згодом удруге - 16 листопада 1850 р. у Подiльське Губернське Правлiння надiйшов для розгляду докладний проект контракту мiж помiщиком А.I.Чарковським та повiреним громади євреїв М.Г.Бобиком про вiддачу першим з 1 листопада 1850 р. в 25-ти рiчне оброчне користування 260 десятин землi для заняття хлiборобством.

Перевiрка в Подiльському губернському Правлiннi обставин контракту, а також особистих справ потенцiйних колонiстiв тривала аж до березня 1851 р. Для безпосереднього огляду мiсця, вiдведеного пiд колонiю, наприкiнцi 1850 р. було вiдряджено Летичiвського земського iсправника. Також в мiсцях проживання кожної єврейської родини були отриманi дозволи громад, до яких вони належали, на перехiд до землеробської колонiї. Якнайретельнiше були звiренi списки усiх колонiстiв з актами останнiх ревiзських казок.

Лише пiсля цього 10 березня 1851 р. Подiльське Губернське управлiння направило Київському, Волинському i Подiльському генерал-губернаторам справу зi всiма зiбраними у нiй документами для подальшого подання мiнiстру внутрiшнiх справ на затвердження. З Києва до Петербурга справу було передано 6 квiтня, а 20 червня 1851 р. управляючий Мiнiстерством Внутрiшнiх справ С.Ланськой за погодженням управляючого Мiнiстерства фiнансiв дав дозвiл на переведення 25 родин євреїв з мiщанського у землеробський стан та їх переселення на орендовану ними землю. Як бачимо, така справа в бюрократичнiй Росiйськiй iмперiї потребувала центрального урядового рiшення.

23 грудня 1851 р. в цiй справi було поставлено крапку укладанням мiж помiщиком А.I.Чарковським та повiреним єврейської громади М.Г.Бобиком остаточного контракту, зареєстрованого 23 сiчня 1852 р. Барським мiським маклером й нотарiусом Гершком Рейхом.

Родини євреїв-колонiстiв походили з таких мiст i мiстечок Подiльської губернiї: з м. Проскурова - 7 родин, Проскурiвського повiту м.Сатанова - 1 родина, Могильовського повiту м.Бара - 2 родини, м.Снiткова - 1 родина, м.Ялтушкова - 5 родин, Ушицького повiту м.Воньковець - 3 родини, Брацлавського повiту м.Тульчина - 1 родина, Лiтинського повiту м.Новокостянтинова - 2 родини, Кам'янецького повiту м.Смотрича - 2 родини, м.Ямполя - 1 родина.

Предмет контракту - 260 десятин землi, що знаходилась в 4 верстах вiд села Коричинцi при межi сумiжних з ним сiл Комарiвцi i Галузинцi бiля меншої дороги з Коричинець на Бар, а також ставок з млином.

Термiн дiї контракту - 25 рокiв вiд 1 листопада 1850 р. по перше листопада 1875 р. По закiнченнi термiну контракту сторони за обопiльної згоди могли б його переукласти, в iншому разi колонiсти були зобов'язанi виступити з колонiї.

Колонiсти отримали також збудованi помiщиком протягом 1850-1851 рр. 25 хат, господарськi ж будiвлi мали збудувати самi, отримуючи на них матерiали вiд помiщика безкоштовно. Їм також дозволялось користуватися помiщицьким лiсом для опалення, вивозити ж лiс на продаж - заборонялось. Не мали права колонiсти займатись винокурiнням, на власнi ж потреби спиртнi напої були зобов'язанi купувати в селi Коричинцi. Окремим пунктом їм дозволялось збудувати за сприяння помiщика матерiалами шкiряний завод, мабуть, серед колонiстiв вистачало ремiсникiв цього фаху.

Колонiсти повиннi були сплачувати помiщику щорiчний оброк в 750 карбованцiв срiблом: 1 листопада - 500 крб. та 1 лютого - 250 крб. Виходячи з понесених колонiстами при переселеннi матерiальних втрат, помiщик погодився перенести початок сплати орендних грошей з 1 листопада 1850 р. на 1 листопада 1852 р., незважаючи на те, що в користування землею євреї, поволi переселяючись, вступили в листопадi 1850 р., ще до отримання урядового дозволу на заведення колонiї. Всього ж громада колонiстiв за 23 роки мала сплатити помiщику 17250 крб. срiблом.

Найбiльшу увагу привертає пункт контракту з перелiком можливих санкцiй з боку помiщика у разi появи недоїмок в обумовлених орендних платежах. Помiщик, знаючи, що повiрений єврейської громади неписьменний по-росiйськи, намагався пiдсунути на пiдпис йому цей пункт контракту в максимально вигiднiй для себе редакцiї, що значно вiдрiзнялась вiд редакцiї, погодженої ще в проектi угоди вiд 4 вересня 1850 р. Вказаний пункт надавав орендодавцю в разi появи недоїмок право стягнути з колонiстiв без всякого судочинства не тiльки самий оброк, а й штраф у розмiрi 500 крб. срiблом. Для стягнення заборгованостi помiщик мiг вiдiбрати в колонiстiв на свiй розсуд будь-що з їх майна: худобу, знаряддя працi, хлiб, або примусити останнiх до вiдробiткiв на помiщика з розрахунку 7,5 копiйок у день з чоловiка на будь-якiй вiдстанi вiд їх помешкання.

Якщо колонiсти за такої ситуацiї почнуть скаржитись на помiщика, вiн мав право додатково накласти на них штраф - 500 крб. срiблом. Пiд цим пунктом контракту стоїть пiдпис помiщика, пiдпису ж М.Бобика нема, мабуть, хтось вчасно прочитав йому украй несприятливу для єврейської громади редакцiю. Тому пiд текстом контракту цей пункт було викладено ще раз в бiльш загальнiй i сприятливiй для колонiстiв редакцiї. Згiдно з нею єврейська громада мала нести колективну вiдповiдальнiсть за сплату оброку, сума платежу мала надходити вiд неї цiлком, а не частинами. На випадок недоїмок помiщик мав право стягнути їх без судочинства зi всiх колонiстiв або з числа найбiльш заможних з них. Лише пiсля змiни редакцiї цього пункту, увесь контракт був скрiплений пiдписами обох зацiкавлених сторiн.

Певний iнтерес становить проблема походження назви колонiї, адже в усiх раннiх документах за таку слугувала назва села Коричинцi Домсько-Римовi. Але у 1854 р. в документах уже вживалась назва Веселець. Отже, з'явилась вона вiрогiдно у 1852 р. чи в 1853 р. Назву колонiї дав сам помiщик, принаймнi так вiн вказує в документi 1860 р. Для нього гамiрлива єврейська колонiя цiлком природньо виглядала дуже веселим мiсцем.

Колонiя стала жити господарським життям з 1852 р., проте детальний звiт про її стан ми маємо лише за 1855 р. Тодi старшим чиновником Подiльського Губернського комiтету з поселення євреїв Воронiним був здiйснений найретельнiший аналiз господарського становища колонiстiв усiх разом i кожної родини окремо. У своєму звiтi вiн, зазначивши, що життя колонiї вiдбувається згiдно з єврейськими традицiями i, що колонiсти цiлком задовiльно забезпеченi паливом, одягом та хатнiми речами, змушений був констатувати, що господарське становище колонiстiв зовсiм недостатнє, а багатьох - просто бiдне. Жодна родина не мала хлiба на харчування, i лише 14 родин мали хлiб на посiв. Рацiон колонiстiв обмежувався картоплею та буряками. Робоча худоба була лише в семи господарствах, у iнших не було й землеробських знарядь. На 227 душ колонiстiв припадало лише 15 волiв, 18 коней, 55 корiв, 33 вiвцi, 20 возiв, 7 плугiв, 10 рал, 13 борiн, 27 серпiв, 21 коса. Не треба бути великим фахiвцем у сiльському господарствi, щоб зрозумiти, що за таких обставин не могло й мови бути про товарне виробництво сiльськогосподарської продукцiї, а вiдтак сплата щорiчного оброку перетворилась для колонiстiв у найважчу i майже нерозв'язну проблему. Проте становище колонiстiв не було однорiдним для всiх родин. Перед нами постають як зовсiм бiднi родини, так i значно заможнiшi. Наприклад, родина з п'яти осiб Iцка Давидовича Зайдмана не мала нi худоби, нi сiльськогосподарських знарядь, а родинi з чотирьох душ Нусiна Лейбовича Шадхiна належали три воли, 6 коней, плуг, рало, борона, 3 вози та iнший iнвентар.

У звiтi чиновника Воронiна немає згадок про шкiряний завод, i можна припустити, що його iдея так i не була реалiзована. Пояснюючи Воронiну причини свого скрутного становища, колонiсти скаржились на неврожай i падiж худоби, проте вiдсутнiсть у них найнеобхiднiших знарядь навряд чи пояснюється чимось iншим, нiж первинною бiднiстю, пов'язаною з витратами на переселення та облаштування.

За два наступнi роки колонiсти не змогли виправити своє становище, i вже вiд 1857 р. були неспроможними сплачувати обумовленi платежi помiщику. Наприкiнцi 1850-х рокiв помiщик схиляється до думки про дострокове скасування колонiї. До такого рiшення його пiдштовхували три основнi чинники: зростаюча заборгованiсть колонiстiв; селянська реформа, що активно тодi готувалась, власнi фiнансовi ускладнення, через якi саме в тi роки за судовою постановою було розпродано частину його майна. Оскiльки текст контракту не мiстив у собi чiткого механiзму дострокового скасування колонiї, помiщик почав надсилати до Подiльського губернського правлiння численнi скарги на колонiстiв. Останнi, в свою чергу, надсилали в губернськi iнстанцiї скарги на помiщика, за будь-яких обставин намагаючись зберегти колонiю. Для з'ясування справедливостi обопiльних претензiй губернським правлiнням була створена спецiальна комiсiя, але наслiдки її роботи нам невiдомi.

10 травня 1860 р. в Летичiвському повiтовому судi була зареєстрована довiренiсть вiд єврейської громади колонiї Веселець на iм'я двох її членiв - Йося Крутя та Мануса Парнаса, що отримали право вiд iменi всiєї громади залагодити справу з помiщиком у найлiпший з можливих спосiб. 7 серпня 1860 р. в селi Коричинцi помiщик А.I.Чарковський та повiренi громади колонiстiв уклали третейський запис, згiдно з яким обидвi сторони погодились взаємнi претензiї вирiшити миролюбно за посередництвом Третейського суду, у склад якого обрали колежського асесора Олександра Семашка, Старомайданського рабина Шлiому Срульовича Розенблiта та 3-ї гiльдiї купецького брата Абрамка Мордковича Перельмiтера. Третейському суду ставилось за обов'язок розслiдувати на мiсцi претензiї сторiн i прийняти бiльшiстю голосiв остаточне рiшення, яке обидвi сторони зобов'язались беззастережно виконувати. Вищеназваний Третейський запис набув чинностi 24 серпня 1860 р., коли його було явлено у Летичiвський повiтовий суд та зареєстровано.

31 серпня 1860 р. Третейський суд, зiбравшись на своє перше засiдання в селi Коричинцях, постановив зажадати вiд сторiн пред'явлення претензiй та пояснень, щоб згодом, розглянувши їх в усiй повнотi, прийняти по совiстi остаточне третейське рiшення.

7 грудня 1860 р. на другому засiданнi третейського суду таке рiшення було прийняте та завiрене пiдписами обох сторiн на знак згоди з ним. Це рiшення визнало претензiї землеробiв до помiщика як такi, що не доведенi доказами, а з огляду на фiнансову неспроможнiсть колонiстiв та допущену ними трирiчну недоїмку платежiв, було постановлено укладений 23 грудня 1851 р. мiж помiщиком та єврейською громадою контракт вважати вiднинi знищеним зi всiма наслiдками. Євреї - колонiсти були зобов'язанi до весни 1861 р., не пiзнiше 1 травня, залишити межi колонiї та знайти iнший дозволений законами рiд занять. За помiщиком Чарковським з 7 грудня 1860 р. визнавалось повне право володiння землями, що належали до колонiї Веселець, а також зiбраним колонiстами хлiбом та сiном.

Рiшення Третейського суду було справжнiм шоком для половини родин колонiстiв, якi до останнього сподiвались, що колонiю вдасться врятувати. Тож не дивно, що в єврейськiй громадi стався розкол i 12 родин колонiстiв оскаржили в травнi 1861 р. третейську постанову, звинувативши Мануса Парнаса та Йося Крутя в перевищеннi наданих їм повноважень. Скаржники вказували Подiльськiй Палатi Цивiльного суду на неправильне формування складу Третейського суду. На їх думку, помiщик та повiренi єврейської громади повиннi були обрати не спiльних, а окремих вiд кожної сторони членiв суду. Скарзi був наданий хiд, але Цивiльна палата 10 листопада 1861 р. пiдтвердила правочиннiсть Третейського рiшення, а Летичiвський повiтовий суд 19 грудня 1861 р. знову ж призначив тримiсячний термiн для виселення колонiстiв. Подальша боротьба за збереження колонiї вже не мала сенсу i, як це видно з рапорту станового пристава Летичiвського повiту вiд 14 лютого, що прибув у колонiю Веселець для доведення до вiдома єврейської громади постанови повiтового суду, нiкого з колонiстiв вiн в нiй не застав, бо, як йому пояснили коричинецькi селяни, євреї-землероби, залишивши хати, розiйшлись з початком зими по рiзних мiстечках Подiльської губернiї, частина з них осiла в м.Проскуровi та м.Ялтушковi Могильовського повiту.

Ось так на межi 1861 та 1862 рр. колонiя Веселець припинила своє iснування, проте її колонiсти, незважаючи на невдачу, що їх спiткала в кiнцевому рахунку, продемонстрували гiднi подиву наполегливiсть, терпiння та цiлеспрямованiсть у такiй неєврейськiй, на думку обивателя, справi, як землеробство.