АССОЦИАЦИЯ ИУДАИКИ УКРАИНЫ
Еврейская история и культура в Украине:
Материалы конференции (Киев, 8 - 9 декабря 1994 г.)

© Ассоциация иудаики Украины

Вiктор Гусєв (Київ)

БУНДIВСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНI
(початок ХХ ст. - лютий 1917 р.)

Першi соцiалiстичнi гуртки єврейських робiтникiв, ремiсникiв, дрiбних торгiвцiв з'явилися в Українi - в Бердичевi, Житомирi, Києвi, Кременчузi, Харковi, Одесi, Нiжинi, Полтавi, в деяких мiстечках - в 80-90 роки ХIХ ст. Ними керували революцiйно настроєнi iнтелiгенти. якi, висланi пiд нагляд полiцiї, встанвлювали зв'язки з мiсцевою бiднотою i проводили пропагандистську роботу. Велику допомогу в цьому надавали соцiал-демократи Вiльни, Мiнська, Могильова та мiст Росiї (1).

На початку ХХ ст., в умовах швидкого розвитку капiталiзму в Росiї, значнi маси єврейських трудящих в пошуках заробiтку переселяються в Пiвденно-Захiднi райони країни. Багато хто з них уже брали участь в соцiал-демократичних гуртках, мали досвiд економiчної боротьби i передавали його новим товаришам. Разом з мiсцевими робiтниками i ремiсниками вони починають сворювати в цьому регiонi бундiвськi осередки.

Бундiвцям довелося вести напружену боротьбу з представниками iнших полiтичних угрупувань в єврейському середовищi, перш за все, з єврейською незалежною робiтничою партiєю, створеною влiтку 1901 року в Мiнську, яка заявила про себе в 1903 роцi в Одесi. Але i в цьому мiстi, i в Києвi, Харьковi, Катеринославi її вплив був значно пiдiрваний завдяки зусиллям Бунду з комiтетами РСДРП (2).

Вiдносини мiж бундiвськими колективами i комiтетами РСДРП в Українi складалися на основu постанови IV э'їзду Бунду /вiтень 1901 року/, в якому зокрема пiдкреслювалося, що, зважаючи на "...зростаючi потреби єврейського робiтничого руху на Пiвднi Росiє, в мiстечках, де iснують єврейськi робiтничi органiзацiї, постаратися створювати з їх згоди, комiтети Бунду. Там же, де цi органiзацiї входять до складу комiтетiв партiї, а видiлення їх може шкiдливо позначитися на успiхах робiтничого руху, окремих комiтетiв Бунду не влаштовувати" (3).

Та й спiльнi справи спочатку йшли успiшно. проходив обмiн революцiйної лiтературою, надавалася допомога в органiзацiйних та iнформацiйних питаннях. Але поступово, в св'зку з э'ясуванням позицiй з принципових питань, окремi непорозумiння як в центрi, так i на мiсцях виливалися в суттєвi протирiччя. Саме про це свiдчить реакцiя Бунду i ленiнцiв на звертання Катеринославського комiтету партiї до єврейських робiтникiв мiста в кiнцi 1902 року (4).

В червнi 1903 року V з'їзд Бунду вiдмiнив пункт резолюцiї попереднього з'їэду про доцiльнiсть роботи в єдиних соцiал-демократичних органiзацях в рядi Пiвдня Росiї, тому що "потреби єврейського руху нiколи не можуть бути в повнiй мiрi задоволенi поза органiзацiй Бунду" (5). Гостра полемiка мiж ним i "Iскрою", взаємнi звинувачення,привели до виходу Бунду з партiї на її II з'їздi.

Але попри все у багатьох випадках на мiсцях їх органiзацiї вступали в контакти мiж собою. Так, весною-влiтку 1902 року комiтети РСДРП, що дiяли в Українi, оперативно вiдгукнулися на бундiвську вiдозву "До росiйських товаришiв-робiтникiв" з приводу арешту та ганебної екзекуцiї групи вiленськихробiтникiв- учасникiв першотравневої демонстрацiї, а також страти Г.Лекерта, який вчинив замах на життя мiсцевого генерал-губернатора (6). В зверненнi київсських соцiал-демократiв "До всiх робiтникiв i робiтниць" висловлювалось захоплення дiями братiв по класу, засуджувалися злочини царських посiпак. За закликом Житомирського комiтету партiї вiдбулася демонстрацiя протесту проти загибелi молодого бунтiвника, яка була настiльки грiзною, що полiцiя навiть не намагалася її розiгнати (7).

Однiєю з значних акцiй бундiвських колективiв i комiтетiв РСДРП в Українi було святкування 1 травня 1903 р. Пiд їх спiльним керiвництвом воно пройшло в Бердичевi, Житомирi, Києвi, Миколаєвi, Полтавi, Одесi, Чернiговi (8). Ефективнимивиявилися виступи пролетарiв рiзних нацiональностей влiтку цьогороку пiд час загального страйку на Пiвднi Росiї.

Пожвавлення дiяльностi бундiвських колективiв в Українi не залишилося поза увагою царської охоронки. Вже з початку їх появи в цьому регiонi жандармам вдалося вислiдити i роэгромити Житомирський комiтет /1903 р./, провести масовi арешти в Одесi /1904 р./, здiйснити п'ть лiквiдацiй у Києвi /1904 р./ (9). Але в цих та iнших мiстах швидко вiдновлювалися бундiвськi типографiї, випуск пропагандистської лiтератури, в тому числi на єврейськiй мовi, створювалися новi бiблiотеки. А головне, з'влялося багато бажаючих вступати в бундiвськi осередки. "А скiльки мiст в Польщi i особливо на Пiвднi чекають, коли влаштовують у них групи i органiзацiї, - зазначалося на VI з'їздi Бунду /жовтень 1905 р./,- поки Бунд почне працюювати в них не спорадично, не з нальоту, а грунтовно i систематично, як водиться в наших старих колективах" (10).

Початок першої революцiї в Росiї Бунд в Українi, як i в цiлому в країнi, зустрiчав остаточно оформленою органiзацiєю. Його мiсцевi колективи своєчасно вiдгукнулися на розстрiл петербургських робiтникiв 9 сiчня 1905 року. В їх прокламацiях та вiдозвах в Києвi, Бердичевi, Одесi, Житомирi та iнших мiстах лунали заклики негайно скликати Установчi збори, проголосити демократичну республiку, свободу слова, преси, зборiв, спiлок, вiросповiдань i т.iнш. Разом з тим висувалися економiчнi вимоги. Заклик виходити на вулицi в листiвцi ЦК Бунду "До зброї" знаходив пiдтримку в багатьох населених пунктах Пiвдня Росiї.

Вже першi виступи пролiтарiату Росiї в сiчнi 1905 року показали, що успiх подальшої боротьби залежить вiд того, наскiльки будуть єдинi соцiалєдемократи. Одразу ж пiсля подiй у Петербурзi бундiвський "Векер" починає публiковати вiдповiднi статi. Як вважали керiвники Бунду, його об'єднання з РСДРП є "без сумнiву рiччю надзвичайно необхiдною" (11) i саме життя, особливо масовi виступи6 пiдказують зручну форму керiвництва спiльними виступами-коалiцiйнi, федеративнi комiтети.

В той же час бундiвськi групи на мiсцях доводили здатнiсть самостiйно керувати виступами трудящих. В Радомишлi Волинської губернiї 15 лютого 1905 р. ними був органiзований одноденний полiтичний страйк в знак солiдарностi з робiтниками iнших мiст, в якому брали участь 350 чоловiк (12). В Городнi Чернiгiвської губернiї ремiсники, загiтованi бундiвцями, 19 лютого пройшли по мiстечку з революцiйними гаслами (13). В Новгород-Волинському Волиньської губернiї вони влаштували страйк кравцiв i домоглися задоволення частини їх економiчних вимог (14). Звичайно, треба зазначити, що все це проходило в повiтових центрах i мiстечках iз незначною кiлькiстю страйкарiв.

Бундiвськi органiзацiї своєчасно почали пiдготовку святкування 1 травня. В циркулярному листi ЦК на початку березня 1905 р. рекомендувалося вiдмiчати цей день 18 квiтня за новим стилем влаштуванням згального страйку i утриматися, рухаючись з погромною агiтацiєю i стягуванням до мiст великої кiлькостi вiйськ, вiд вуличних демонстрацiй. В Бердичевi, Одесi та iших мiстах були надрукованi прокламацiї, якi закликали єврейських трудящих до єдиних виступiв з пролетарями iнших нацiональностей (15).

Особливо активно дiяв Бунд в Одесi в липнi 1905 р. За закликом його комiтету єврейськi робiтники i ремiсники рiзних цехiв активно пiдтримали загальний страйк в мiстi i готовi були до бiльш рiшучих дiй разом з пролетарiатом рiзних нацiональностей, особливо пiсля приходу в мiсто повсталого панцирника "Потьомкiн". Бундiвських ораторiв добре зустрiчали на мiтингах, вони побували на багатьох пiдприємствах, їх захищали вiд хулiганiв, якi намагалися спровокувати розправу над ними.

Новий iмпульс до активних дiй дав Бунду всеросiйський полiтичний страйк в жовтнi 1905 р. В листiвках i прокламацiях роз'яснювалося значення цiєї подiї. В их нагадувалося, що "iнтереси робiтничого класу однi i що тiльки тодi, коли робiтничий клас переможе, коли всi ... як один, виставлять однi й тi ж вимоги i будуть солiдарнi" (16).

Як вiдомо, цей страйк промусив царя пiти на поступки i випустити 17 жовтня манiфест з обiцянками свободи i скликання законодавчої Думи, але незабаром почалися кривавi розправи над учасниками мiтiнгiв i погроми.

В результатi жорстокого погрому в Одесi було вбито 1000 i поранено 5000 чоловiк. Але там, де погромникам протистояла органiзована сила, погроми вдавалося попередити. Так трапилося в Конотопi Чернiгiвської губернiї, в якому комiтет РСДРП разом з бундiвською групою органiзував дружину самооборони, оэброїв її i попередив полiцiю i духовенство про можливi наслiдки. Бiльше того, з цього мiста направлялися окремi загони в iншi пункти для боротьби з погромниками (17).

Бунд був помiтним в революцiйному русi в Українi, викликаному грудневим повстанням у Москвi. Його активiстам в Одесi багато вдалося зробити для органiзацiї загального страйку трудящих мiста. Вони увiйшли до складу центрального штабу по керiвництву виступами пролетарiату. Спiльно з об'єднаним комiтетом соцiал-демократiв i Радою робiтничих депутатiв бундiвцi випустили ряд прокламацiй, в яких закликали наслъдувати приклад пролетарiв Москви i Петербургу, iнших крупних центрiв, триматися мужньо, виходити на вулицю iз зброєю в руках (18).

Хоча в 1906-1907 роки вiдбувався спад в дiяльностi бундiвських осередкiв в Українi, деякi з них поновили зв'язки з масами, зберегли i навiть поповнили свої лави. так трапилося в харкiвськiй органiзацiї (19).

Але в цiлому, в Бундi, як i в iнших революцiйних партiях країни, в той перiод вiдчувалася певна втома, апатiя серед рядових функцiонерiв. "Наша органiзацiя знаходиться останнiм часом в дуже важкому станi. Жахливi одеськi полiцейськi умови загнали нас в тiсне пiдпiлля, значно утруднюючи нашу роботу, - вiдмiчалося в прокламацiї Одеського комiтету Бунду. - Гiрше всього, що значну частину нашої органiзацiї охопив злочинний iндиферентизм до органiзацiйної i партiйної роботи" (20).

Як оцiнювали лiдери Бунду стан справ у визвольному русi тих рокiв в країнi можна судити по влучному визначенню В.Медема:"Про сучасний момент можна визначити, що вiн якщо чимось i характерний, то саме своєю нероволюцiйнiстю: пора затишшя, пора пiдготовки, накопичення сил i намагатися вижати з себе революцiйний настрiй, революцiйнi заклики авансом, в кредит - заняття настiльки безплiдне, наскiльки й шкiдливе. Необхiдно, використовуючи музичний термiн, знайти для партiйної полiтики даного моменту потрiбний регiстр. Знайти i триматися в його межах. I турботливо слiдкувати за станом полiтичної акустики" (21).

Подальшi подiї довели, що даний висновок бундiвськi органiзацiї намагалися врахувати в практичнiй дiяльностi. Так, в рiшеннi, прийнятому на нарадi Бунду в лютому 1908 року в Мiнську, мiсцевим осередкам рекомендувалося, крiм "звичайної загальнополiтичної агiтацiї i пропаганди", для розширення сфери свого впливу "брати енергiйну участь в усiх громадських рухах i установах", а саме: "в профспiлковому русi, в культурнiй роботi, в дiяльностi общини i т.д. "Визнано за необхiдне в цих органах створювати бундiвськi секцiї з тим, щоб переборювати полiтичну апатiю мас" (22).

Попри полiцейськi переслiдування частини бундiвських колективiв вдавалося заявити про себе рiзними полiтичними акцiями. Органiзацiї шукали зв'язкiв в ЦК, вимагали присилати їм досвiдчених працiвникiв, давати вiдповiдi на ряд конкретних запитань. В деяких пунктах стали вiдновлюватися групи активiстiв, збиралися кошти на партiйнi видання, готувалися збори та конференцiї.

На початку 1909 р. невелика бундiвська група в Луцьку Волинської губернiї зумiла так органiзуватися i законспiруватися, що про неї деякий час нiчого не було вiдомо охоронцi. Тому їй потрiбно було ввести секретних спiвробiтникiв у поштово-телеграфну контору, в'изнитцю, в середовище полiтичних в'язнiв з тим, щоб щось дiзнатися про дане антиурядове товариство. Виявилося, що останнє має гектограф, бiблiотеку, яка регулярно поповнюється новими виданнями, в тому числi зєза кордону, i користуються ними багато єврейських робiтникiв. Коли ж полiцiя вирiшила лiквiдувати бiблiотеку, то з'сувалося, що вона iснує легально, а крамольнi видання були своєчасно перехованi. Затриманих читачiв вiдпустили, але запровадили за ними суворий нагляд (23).

Бундiвськi осередки ставали бiльш активними, коли на мiсця прибували досвiдченi працiвники, присланi ЦК, як це мало мiсце в березнi-квiтнi 1911 р. в Бердичевi з приїздом Д.Липця (24), в Катнринославi - А.Слуцького (25), в серпнi 1912 р. в Одесi - М.Рафеса, М.Фрумкiної (26), в квiтнi 1913 р. в Житомирi - I.Брайнiна, С.Висоцької(27). В цих та iнших пунктах бундiвцi обговорювали питання, пов'язвнi з виборами до IV Державної думи, розглядом нею закону про вiдмiну межi врейської осiдлостi, з роботою в профспiлках, благодiйних, культурних, освiтних установах тощо. Йшлося про вiдновлення органiзацiй, спiльнi заходи з РСДРП, протистояння полiцейським репресiям.

В 1913 р. бундiвськi колективи чiтко визначили своє ставлення до процесу над М.Бейлiсом. Починаючи з серпня в рiзних пунктах України почали з'являтися їх листiвки, якi викривали антисемiтський характер цього судилища, протестували проти полiтики нацiонального гноблення неросiйських народiв, закликали змiцнювати iнтернацiональну єднiсть трудящих всiх нацiональностей (28).

В той же час в Українi не зафiксовано значних революцiйних виступiв з цього приводу. Не була пiдтримана пропозицiя ЦК БУнду в день вiдкриття процесу над Бейлiсом провести загальний страйк робiтникiв, прийнятв їм без узгодження з РСДРП. В Києвi навiть не розпочав роботу коалiцiйний комiтет, створений соцiал-демократами спiльно з представниками iнших опозицiйних партiй, для координацiї всiх дiй проти суду. Всi його учасники одразу ж були арештованi.

Слiд зазначити, що навiть в у мовах воєнного часу в бундiвських осередках робота не завмирала. Про це переконливо свiдчить розповсюдження проеламацiї ЦК партiї до рiчницi 9 сiчня 1905 року, 1 Травня Департаменту полiцiї довелося вимагати вiд губернських охоронних вiддiлень Пiвденно-Захiдного краю посилити нагляд за Бундом i задiяти в його лавах найбiльш квалiфiкованих агентiв (29).

Влєтку 1915 р. в Києвi вiдбулася конференцiя осередкiв Бунду цього регiону, яка визначила ставлення до вiйни, до нацiоналiстичних i шовiнiстичних настроїв. Пролунав заклик до повалення третєлипневого режиму в країнi. I нарештi, висловлювалася вимога повного рiвноправ'я євреїв (30).

Послiдуючи арешти в бундiвських групах Києва, Житомира, Бердичева, Одеси та iнших пунктах перешкодили виконанню цих рекомендацiй. Життя вимагало бiльш ефективно використовувати легальнi можливостi для пожвавлення своєї роботи у вiйськово-промислових комiтетах, єврейських бiржах працi. НЕобхiдно було звернути увагу на надання допомоги бiженцям, працевлаштування безробiтних, створення довiдкових бюро, органiзацiю шкiл, дошкiльних установ.

Це свiдчило про те, що навiть в таких неординарних умовах Бунд не мав намiру припиняти свою дiяльнiсть, реально оцiнював свої можливостi, з оптимiзмом дивився у майбутнє. Стосовно ж охоронки, то вона готувалася до зустрiчi з цим небезпечним суперником царського режиму ,якому залишалося iснувати не так уже й багато часу.

Примечания